Молодежная общественная организация клуб “Белые Вороны”

Время: 1:40

Наукова робота Бойка Микити "Нестор Махно – останній романтик української революції. Суд історії"

Среда, 12 Апрель 2017 09:28

Наукова робота Бойка Микити "Нестор Махно – останній романтик української революції. Суд історії"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАЛОЇ
 АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ

                                                                         Відділення: Історичних наук                 

                                                                              Секція: історичне  краєзнавство

Нестор Махно – останній романтик української революції. Суд історії.

Тези науково-дослідницької роботи

Бойка Микити Євгеновича,

учня 9-Б класу  КЗ «Дніпрорудненська

 спеціалізована І-ІІІ ступенів школа «Талант»

       Василівської районної ради

              Запорізької області

Керівник роботи: 

Решетов Сергій Олександрович,

вчитель географії та екології,

президент Клубу «Білі Ворони»

2017

Актуальність роботи визначається спробою молодіжної громадської організації Клубу «Білі Ворони» заповнити вакуум бездуховності й відсутності в сучасній системі шкільної освіти України концепції виховання особистості молодого громадянина України загалом та ідеологічного імперативу зокрема. Ми пропонуємо у вихованні всебічно розвиненої особистості молодого громадянина України орієнтуватися на визначних діячів української історії, взявши за ідеологічний імператив визначного діяча громадянської війни Нестора Івановича Махна.

Об'єкт дослідження: особистість Нестора Івановича Махна, командира Революційної повстанської армії України.

Предмет дослідження: махновський рух на південному сході України у період 1918-1922 років та роль Нестора Івановича Махна як харизматичного лідера цього руху.

           Мета роботи полягає у спробі аналізу особистості Нестора Івановича Махна і його ролі в громадянській війні 1918-1922 років в Україні.

           Завдання:

  1. Дослідити роль Нестора Івановича Махна, як командира і харизматичного лідера повстанського руху на південному сході України у період громадянської війни 1918-1922 років;
  2. Довести помилковість радянських ідеологічних міфологем щодо Нестора Івановича Махна як юдофоба, наркомана, алкоголіка, шизофреника, кривавого маніяка-вбивці:
  3. Запропонувати особистість Нестора Івановича Махна як варіант сучасного українського ідеологічного імперативу.

           Новизна роботи визначається спробою об’єктивного аналізу, вільного від радянських ідеологічних міфологем,  особистості Нестора Івановича Махна і його визначальної ролі у громадянській війні 1918-1922 років на південному сході України

          Методи дослідження:

  • Аналіз
  • Синтез
  • Порівняльний
  • Робота з літературою
  • Наративний (описовий)
  • Нестор Іванович Махно, безумовно, особистість історична, харизматична, овіяна, як і належить справжньому герою, легендами та міфологемами як позитивного, так і різко негативного типу;
  •  Махно зміг організувати, очолити і переможно продовжити народне повстання на південному сході України, що вселяло жах і у німців, і в угорців, і в петлюрівців, і в більшовиків;
  • Махно на практиці реалізував постулати анархізму і під чорними прапорами анархії показав усі позитивні і негативні сторони цього вчення;
  • Нестор Махно створив 250-тисячну Українську Повстанську Армію і успішно громив блискучих генералів Денікіна і Врангеля, відбірні частини петлюрівців, німців, австрійців, угорців і більшовиків. Саме махновці забезпечили визволення від білих Криму і виграли громадянську війну на південному сході України. Махна по праву можна вважати одним з кращих воєначальників громадянської війни;
  • Махновці повторили історичну долю запорізького козацтва, до кінця зігравши свою політичну та воєнну роль, і були знищенні після того, як більшовикам стала непотрібна Українська Повстанська Армія Махна;
  • Нестор Іванович Махно – унікальна фігура української національної історії. Він вивів українське селянство  на п’єдестал борців за незалежну України, але і прирік українців, насамперед селян на незчисленні жертви. Після поразки махновщини більшовики прирекли українське селянство на колективізацію, масовий терор та страхітливий Голодомор 30-х років;
  • Радянська ідеологічна машина по відношенню до Нестора Івановича Махна, єдиного на той час ідейного захисника трудового селянства, на протязі десятиріч використовувала виключно різко негативні міфологеми, звинувачуючи його у націоналізмі, юдофобії, наркоманії, алкоголізму, зображуючи його кривавим маніяком. Дійсно, що історію пишуть переможці!
  • Ми пропонуємо у вихованні всебічно розвиненої особистості молодого громадянина України орієнтуватися на визначних діячів української історії, взявши за ідеологічний імператив визначного діяча громадянської війни Нестора Івановича Махна.
  • Громадська молодіжна організація Клуб «Білі Ворони» продовжує свою прозелітську, просвітницьку місію – виховання учнів свідомими патріотами, що шукають правду і бажаючих знати усі аспекти історії своєї Батьківщини: героїчні, трагічні, а інколи і ганебні. Тільки так, вважаємо ми, можна запобігти як національного апломбу та шовінізму, так і національного нігілізму.
  •  Високоефективної формою роботи щодо досягнення цієї мети стали традиційні автобусні екскурсії членів Клубу «Білі Ворони» та наших однодумців на батьківщину Нестора Івановича Махна – м. Гуляйполе. Ми відвідуємо історико-краєзнавчий музей, здійснюємо тризну біля пам’ятника Махна, кладемо квіти біля могил махновців, загиблих під час громадянської війни, передаємо продовольчі набори єдиній живій родичці Махна по лінії його брата Карпа. Я особисто беру участь у цій роботі.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновки:

                                         

Джерела інформації

  1. Аршинов П. История махновського движения  (1918-1921 г.г.). – Берлин: Издание "Группы Русских Анархистов в Германии", 1923
  2. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Махно: исторические повествования.-К., 1993.,-592 с.
  3. Волковинський В.М. Нестор Махно: проти усіх влад і режимів// У кн.:                                        сторінки історії України: ХХ століття. –К., 1992. – 289 с. 
  4. Кларов Ю. Побочный сын анархизма: Батька Махно и бесславный конец “махновського государства”. – В кн.: Переписка на исторические темы.  -  М.: Политиздат, 1989. –  294 с.
  5. Україна. Повна енциклопедія. – Харків: Фоліо, 2007., - 54 с.

Міністерство Науки і Освіти України

Запорізьке територіальне відділення МАН України

                                                                         Відділення: Історичних наук                 

                                                                              Секція: історичне  краєзнавство

Нестор Махно – останній романтик української революції. Суд історії.

                             Робота 

                                                                             учня  9 - Б  класу

                                               комунального закладу

                                                                     «Дніпрорудненська спеціалізована

                                                                  І-ІІІ ступенів школа «Талант»

                                                               Василівської районної ради

                                         Запорізької області

                                                              Бойка Микити Євгеновича

                                          Керівник роботи:

                                                               вчитель географії та екології,

                                                                    президент Клубу «Білі Ворони»

                                                                   Решетов Сергій Олександрович

Дніпрорудне

2017

Тези

Зміст

Вступ.

У вступі коротко обґрунтовується актуальність і доцільність обраної теми, підкреслюється сутність проблеми; формулюється мета роботи та зміст поставлених завдань, об’єкт і предмет дослідження, подається перелік використаних методів дослідження; дається характеристика роботи (теоретична, прикладна); вказуються нові наукові положення, запропоновані учасником конкурсу особисто, відмінність одержаних результатів від відомих раніше та ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, набуло подальшого розвитку); повідомляється про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт — прикладну цінність отриманих результатів.

У випадку використання в роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід відмітити цей факт і зазначити конкретний особистий внесок учасника. Також вказуються відомості про публікацію роботи та апробацію її результатів (за наявності).

Обсяг вступу – 2-3 сторінки.

Основна частина.

Основна частина науково-дослідницької роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

В основній частині роботи наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини), окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними; обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження; подаються відомості про обсяг дослідження; викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати.

Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, що заповнюється зазразком.

2. Тези.

У тезах (текст обсягом до 1 сторінки) подається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАНУ; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада (за наявності – науковий ступінь, вчене звання) наукового керівника.

3. Зміст.

Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо.

Зміст фактично має бути планом науково-дослідницької роботи і відображати суть поставленої проблеми, структуру та логіку дослідження.

4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).

Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.

Перелік має розташовуватись двома стовпчиками. Ліворуч в абетковому порядку наводяться умовні позначення, символи, одиниці скорочення або терміни, праворуч — їх детальну розшифрування.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо повторюються менше трьох разів, перелік не складається, а їх розшифрування наводиться у тексті при першому згадуванні.

5. Вступ.

У вступі коротко обґрунтовується актуальність і доцільність обраної теми, підкреслюється сутність проблеми; формулюється мета роботи та зміст поставлених завдань, об’єкт і предмет дослідження, подається перелік використаних методів дослідження; дається характеристика роботи (теоретична, прикладна); вказуються нові наукові положення, запропоновані учасником конкурсу особисто, відмінність одержаних результатів від відомих раніше та ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, набуло подальшого розвитку); повідомляється про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт — прикладну цінність отриманих результатів.

У випадку використання в роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід відмітити цей факт і зазначити конкретний особистий внесок учасника. Також вказуються відомості про публікацію роботи та апробацію її результатів (за наявності).

Обсяг вступу – 2-3 сторінки.

6. Основна частина.

Основна частина науково-дослідницької роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

В основній частині роботи наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини), окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними; обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження; подаються відомості про обсяг дослідження; викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати.

7. Висновки.

Висновки мають містити стислий виклад результатів розв’язку наукової проблеми та поставлених завдань, зроблених у процесі аналізу обраного матеріалу оцінок та узагальнень. Необхідно підкреслити їх самостійність, новизну, теоретичне і (або) прикладне значення, наголосити на кількісних та якісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів та навести рекомендації щодо їх використання.

8. Список використаних джерел.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний у користуванні та рекомендований під час написання роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела складаються відповідно до вимог, зазначених у стандартах: ДСТУ ГОСТ 7.1 – 84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582 – 97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ДСТУ 3008 – 95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Наприклад:

книга трьох авторів оформлюється так: Дудюк Д. Л., Максимов В. М., Оріховський Р. Я. Електричні вимірювання: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2003. – 260 с.

Правила оформлення роботи

1. Загальні вимоги.

Науково-дослідницька робота друкується шрифтом Times New Roman текстового редактору Word (або Open Office) розміру 14 на одному боці аркуша білого паперу формату А4 з інтервалом 1,5 (до 30 рядків на сторінці).

Поля: ліве, верхнє і нижнє — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм.

Обсяг науково-дослідницької роботи складає 15-20 (для гуманітарних напрямів 20-25) друкованих сторінок. До загального обсягу науково-дослідницької роботи не входять: тези, додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Текст роботи має бути написаний грамотно, без орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок.

Науково-дослідницькі роботи виконуються державною мовою (у секціях російської мови та російської літератури дозволяється оформлення російською мовою); до роботи з іноземної мови додається анотація іноземною мовою. Захист роботи також проводиться на іноземній мові.

Кожна структурна частина науково-дослідницької роботи починається з нової сторінки. Заголовки структурних частин друкуються великими літерами симетрично до набору: «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ». Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Заголовки пунктів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 3-4 інтервалам.

2. Правила нумерації в роботі.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №.

Всі сторінки роботи, враховуючи титульну сторінку, тези та додатки, підлягають суцільній нумерації, номер на титульній сторінці не ставиться, а на наступних сторінках проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Нумеруються тільки розділи основної частини. Зміст, вступ, висновки не нумеруються, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «РОЗДІЛ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставиться після слова «РОЗДІЛ», після номера крапка не ставиться. Заголовок розділу друкується з нового рядка.

Підрозділи нумеруються в межах кожного розділу за правилом: (номер розділу).(номер підрозділу). В кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад: «2.4.». Заголовок підрозділу наводиться у тому ж рядку.

Пункти нумеруються в межах кожного підрозділу таким чином: (номер розділу).(номер підрозділу).(номер пункту), наприклад: «2.3.4.». Заголовок пункту наводиться у тому ж рядку, але пункт може й не мати заголовка.

У кінці назв розділів, підрозділів, пунктів крапка не ставиться.

Нестор Иванович Махно. Исторический портрет,

правда и фальсификации

Секция: Историческое краеведение

Бойко Никита,

член клуба «Белые Вороны»,

ученик 9-Б  класса школы «Талант»

г. Днепрорудного Запорожской области.

Решетов Сергей Александрович,

президент молодёжной общественной  организации                                                        клуба "Белые Вороны", моб.т. 0984938992

Махно – самородок!

 Когда в стране порядок,

такие люди идут в Москву, в Ломоносовы.

Когда в стране бардак, они идут в анархисты.

Яков Слащёв, генерал-лейтенант армии Деникина и Врангеля.

Всем известный априорный факт: наши школьные учебники истории крайне однобоки, сухи и  необъективны. Если советские историки воспевали героизм Красной Армии и поливали исключительно черной краской всех ее врагов, то наши украинские историки склонны не замечать жестокости и махрового национализма борцов за независимость Украины, идеализируя гетманцев Скоропадского, петлюровцев, бандеровцев Украинской повстанческой Армии.

Клуб «Белые Вороны» работает в Запорожской области, которая в годы гражданской войны стала ареной ожесточённого, кровавого противостояния коммунистического режима, Белой Армии, иностранных интервентов, разномастных повстанческих армий и Гуляйпольской республики анархистов во главе с Нестором Ивановичем Махно. Советская историография представляла Нестора Махно исключительно как жестокого мракобеса, анархиста, кровавого маньяка, спонтанно и немотивированно отдававшего приказы своей банде, махрового антисемита и противника всякой системы и порядка. И в русской, и в заграничной прессе неоднократно сообщалось о махновщине как о локальном националистическом партизанском движении, чуждом идеалов международной братской солидарности как трудящихся, так  и анархистов. Советская идеологическая парадигма навязывала читателю и зрителю крайне одиозный образ тупого патлатого уродливого карлика, психопата, алкоголика, антисемита и кровавого маньяка. Вспомните книги «Красные дьяволята», «Хождение по мукам» и  художественные фильмы, снятые по мотивам этих книг, в которых Махно в окружении бандитов хлестал самогон кружками и в минуты алкогольной абстиненции люто рубил саблей коммунистов и евреев.

В то же время современный школьник и гражданин суверенной Украины хочет разобраться в истории своего народа и имеет право на непредвзятую и полную информацию.Вот почему общественная молодежная организация клуб «Белые Вороны» г. Днепрорудного посвятила свои последние заседания обсуждению самых спорных и трагических моментов отечественной истории. Заседание клуба №70 было посвящено неоднозначной и противоречивой личности Нестора Ивановича Махно, которая нуждается в объективном, всестороннем и непредвзятом анализе. Такой анализ поможет понять логику действий «батьки», вождя Гуляйпольской республики, восстановить в отношении его историческую справедливость, а также воспитать в молодежи чувство толерантности, умение оценивать исторические персоналии во всём их многообразии.

Во время заседания Клуба произошел исторический суд над Нестором Махно, импровизированный спор его апологетов и противников. Каждый идеологический штамп, штрих к портрету великого анархиста, созданный советскими интерпретаторами истории, был опровергнут с помощью исторических документов и воспоминаний очевидцев.

Оказалось, что Нестор Иванович Махно был грамотным стратегом и последовательным защитником интересов трудового украинского крестьянства. Стараясь организовать крестьян своего и окрестных сел, он создает профессиональный союз крестьян-батраков, организовывает трудовую коммуну и местный крестьянский совет. Он был вдохновлен главной своей задачей - сплотить и организовать все крестьянство настолько прочно, чтобы оно могло раз и навсегда выгнать всю "расу" крепостников-управителей и само строить свою жизнь. И он, продвигаясь в этом направлении, вел организационную работу среди крестьян, как талантливый практик, лидер и борец, настоящий народный «батька».

Махновщина представляла собой низовое движение крестьян и рабочих. Его история показывает, что основное в нем - стремление утвердить свободу труда путем революционной самодеятельности масс. С первых дней своего зарождения движение охватило бедноту всех национальностей, населявших район. Подавляющее большинство составляли, конечно, украинские крестьяне.

В "Декларации", выпущенной Реввоенсоветом армии в октябре 1919 г., в главе по национальному вопросу махновцы говорят следующее:"Говоря о независимости Украины, мы понимаем эту независимость не как независимость национальную, типа петлюровской самостийности, а как независимость социальную и трудовую рабочих и крестьян. Мы заявляем о праве украинского (как и всякого другого) трудового народа на самоопределение не в смысле "самоопределения наций", а в смысле "самоопределения трудящихся"..."

         А вот как решался вопрос о языке преподавания в школах: "В культурно-просветительный отдел армии махновцев поступают запросы от учительского персонала о том, на каком языке преподавать теперь в школах (в связи с изгнанием деникинцев). Революционные повстанцы, держась принципов подлинного социализма, не могут ни в какой области и ни в какой мере насиловать естественные потребности народа украинского. Поэтому вопрос о языке преподавания в школах может быть решен не нашей армией, а только самим народом, в лице родителей, учащих и учащихся». Думается, такому толерантному и мудрому подходу к языковой проблеме не мешало бы поучиться современным политикам, спекулирующим на вопросе двуязычия в угаре предвыборной борьбы.

         Конкретные начинания гуляйпольцев в области школьного дела выразились в следующем. Крестьяне и рабочие всем селом обязались взять на содержание учительский персонал, необходимый для обслуживания всех школ села (в Гуляйполе имелось несколько начальных школ и две гимназии). Была создана школьная комиссия из представителей крестьян, рабочих и учащих, которой были поручены учебно-организационная, а также хозяйственная сторона школьного дела. Приняв принцип отделения школы от государства, гуляйпольцы приняли также схему свободного обучения в школах, сходную со схемой свободной школы Франциско Феррера. Одновременно с этим в Гуляйполе были предприняты занятия с неграмотными и малограмотными повстанцами.

И театру повстанцы уделили большое внимание. Еще до соглашения с большевиками, когда повстанческой армии приходилось изо дня в день принимать бои с многочисленными противниками, при ней постоянно сохранялась театральная секция из самих повстанцев, которая, насколько позволяла боевая обстановка, ставила пьесы частью для повстанческой массы, частью для крестьян.

В армии махновцев немалую роль играли евреи-революционеры, из которых многие отбывали каторгу за революцию 1905 г. или жили в эмиграции в государствах Западной Европы и Америки: Лев Зиньковский (Задов) - начальник армейской контрразведки, Елена Келлер - секретарь культпросветотдела армии и другие. Еврейские трудовые колонии, во множестве разбросанные в уездах Мариупольском, Бердянском, Александровском и других, принимали самое активное участие в районных съездах крестьян, рабочих и повстанцев, имея на них, а также в районном Военно-Революционном Совете, своих представителей.

         В феврале 1919 г., ввиду случаев антисемитизма, Махно предложил всем еврейским колониям организовать самооборону и выдал необходимое количество винтовок и патронов каждой колонии. В то же время он организовал и провел по всему району ряд митингов, на которых призывал массы к борьбе со злом антисемитизма. Еврейские колонии дали из своей среды значительное количество бойцов в ряды повстанческой армии. В армии повстанцев-махновцев имелась особая еврейская батарея, обслуживавшаяся одними евреями-артиллеристами и имевшая еврейскую полуроту прикрытия. Эта батарея, под руководством повстанца-еврея Лейбы Шнейдера, героически обороняла Гуляйполе от наступавшего в июне 1919 г. на Гуляйполе генерала Шкуро и, сражаясь до последнего снаряда и патрона, вся полегла, но задержала белогвардейцев на 10 часов.

Во время обсуждения темы антисемитизма в махновской среде во время заседания Клуба в качестве свидетельства о национальной терпимости Нестора Ивановича был приведены воспоминания отца одного из первых членов клуба историка Владимира Миллера. Давид Вениаминович Миллер, врач из Харькова, был призван в армию Махно в качестве начальника медицинской части. Правда, пробыл он там недолго, но относились к нему махновцы с предельным почтением.

         Таким образом, Нестор Махно предстает перед нами как человек просвещенный, национально терпимый, идейно последовательный и понимающий анархию не как вседозволенность и бардак, а как некую идею свободы человека труда от рабства и насилия.

Чтобы не удариться в другую крайность – идеализацию махновщины и ее лидера – на заседании приводились и факты жестокости Нестора Махно в отношении врагов и тех соратников, которые порочили армию, занимаясь мародерством и погромами. Известно, что махновцы люто ненавидели большевистские карательные и продовольственные отряды, убивавшие и грабящие украинских крестьян. Эти отряды состояли чаще всего из китайцев и латышей и отличались ужасающей жестокостью. Такие отряды махновцы уничтожали полностью, вырубая их в сабельном бою или выкашивая пулемётами. Смерти предавались все  комиссары красной армии и офицеры белогвардейцы, в то же время рядовые бойцы отпускались на все четыре стороны.

Махно во время гражданской войны стал выдающимся военно-начальником, создавшим мобильную, маневренную армию, достигавшую 250000 активных сабель и штыков. Махновцы имели три бронепоезда, три аэроплана, 60 орудий (это 15 артиллерийских батарей), 800 пулемётных тачанок. Лучшие генералы Белой армии, - Деникин, Врангель, Слащёв, Шкуро, Барбович, лучшие части Красной армии, немецкие оккупанты, армия атамана Григорьева неоднократно были разгромлены махновцами. Армия Махно взяла штурмом Перекоп, разгромив Врангеля и положив конец гражданской войне. В то же время большевики, трижды заключавшие союз с Махно в критические моменты гражданской войны, трижды предавали его, когда ситуация стабилизировалась. Наконец, после того, как махновцы взяли штурмом Перекоп и обеспечили победу большевиков, их командиры и бойцы были предательски разоружены и выкошены пулемётным огнём.

Выдающаяся историческая роль Нестора Махно в гражданской войне и истории Украины состоит не только в его победах или изобретении тачанки. Главным достижением его движения, потерпевшего крах именно в силу его противоречивости, - была вынужденная отмена коммунистами военного коммунизма. Вот как об этом говорит российский писатель, автор биографического романа «Махно» Михаил Веллер: «Понятен ли вам всемирный масштаб и драматизм происходящего? Человек творил судьбы мира и брал на свою руку ответственность за миллионы жизней и будущее страны…   Он верил – в счастье для всех, кто трудится и честен… Отмену военного коммунизма завоевал народ».

Таким образом, можно сделать выводы:

  • Нестор Махно, безусловно, личность историческая, харизматичная, овеянная легендами;
  • Махно смог организовать, возглавить и победоносно продолжить народное восстание, вселявшее ужас и в немцев, и в петлюровцев, и в белогвардейцев, и в большевиков;
  • Махно на практике реализовал постулаты анархизма и под чёрными знамёнами анархии показал все положительные и отрицательные стороны этого учения. После Махно анархизм в России перестал существовать как политическая сила. Единственной попыткой активного политического действия анархистов стала испанская революция, но и в Испании анархисты потерпели сокрушительное поражение от франкистов и фашистов;
  • Малограмотный, не имеющий военного образования, Нестор Махно создал 250– тысячную Украинскую Повстанческую Армию и успешно громил блестящих генералов Врангеля и Деникина, отборные части петлюровцев, немцев и большевиков. Награждённый высшим орденом Советской власти, решивший исход войны на юге Украины в пользу большевиков, Махно по праву может считаться одним из лучших военноначальников гражданской войны;
  • Махновцы повторили историческую судьбу запорожского казачества, до конца сыграв свою политическую и военную роль, и были уничтожены после того, как для большевиков отпала необходимость в Украинской Повстанческой Армии;
  • Махно – уникальная фигура Украинской национальной истории. Он принёс и славу украинскому народу, прежде всего крестьянству, и обрёк украинский народ на неисчислимые жертвы. После разгрома махновщины большевистский режим начал подготовку коллективизации и массового террора против украинского народа, достигших своего апогея в период Голодомора 30-х годов.  Во время голодомора и коллективизации украинское крестьянство было уничтожено как класс. Таким образом, мечта о "крестьянской анархической республике" оказалась несбыточной. Анархизм, как учение, на практике оказался недееспособным, т.е. по словам Николая Грибачова "Венчалось славой, кончилось позором". Но это уже совсем другая история.

Общественная молодежная организация Клуб «Белые Вороны» продолжает свою прозелитскую, просветительскую миссию - воспитывать школьников не национал-радикалами, но сознательными патриотами, ищущими правду и желающими знать обо всех аспектах истории своей родины: героических, трагических, а, иногда, и позорных. Только так можно избежать как национального апломба и шовинизма, так и национального нигилизма.

Литература

  1.  Аршинов П. История махновського движения  (1918-1921 г.г.). – Берлин: Издание "Группы Русских Анархистов в Германии", 1923
  2. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Махно: исторические повествования.-К., 1993.,-592 с.
  3. Волковинський В.М. Нестор Махно: проти усіх влад і режимів// У кн.:                                        сторінки історії України: ХХ століття. –К., 1992. – 289 с. 
  4. Кларов Ю. Побочный сын анархизма: Батька Махно и бесславный конец “махновського государства”. – В кн.: Переписка на исторические темы.  -  М.: Политиздат, 1989. –  294 с.
  5. Україна. Повна енциклопедія. – Харків: Фоліо, 2007., - 54 с.

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Последние фото клуба